Семья распалась. «Эко горе.
Таких, - вы скажете, - полно.
Не обеднеет каплей море,
И не считается виной».
Но грустно, и такая тяжесть
Лежит на сердце и в душе,
Что, кажется, от горя сляжешь
И не поднимешься уже.
Любовь вернется? Я не знаю,
И все же верю потому,
Что плохо бурною весною
Совсем остаться одному.
Не мы любовь в себе взрастили -
Сие есть дух и плоть венца…
Да, все окажутся в могиле,
Но кто-то – в доме у Отца.
Валерий Демидов,
г. Тула, Россия
Член Союза журналистов России. Редактор журнала "Адвентистский вестник" Евро-Азиатского отделения (СНГ) Церкви АСД. Более 20 лет работал в светских и религиозных газетах.
"Очень рад, что так много братьев и сестер раскрывают душу в стихах и восславляют Господа. Пусть наша поэзия несовершенна, но зато в ее искренности можно не сомневаться.
Божьих благословений!" e-mail автора:vdemid@tula.net
Прочитано 5971 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
