Вера святых не на сказках стоит-
А на граните Писания.
«Кто убивает, тот будет убит».
Мера, действительно, крайняя.
Так почему наш Господь и Творец,
Знавший порочные склонности
Гордых, развратных, лукавых сердец
Втиснуть их в русло законности
Не захотел? Как Он вынести мог?...
Сын ведь распят был убийцами….
Но не казнил беззаконников Бог…
Грешным прощенье? Не снится ли?
Солнце померкло, земля потряслась
От преступлений невиданных.
Горы нечестия, мерзость и грязь,
Ложь и лукавство с обидами.
Пали на Божьего Сына и Он,
Воле Отца кротко следуя,
Выполнил невыполнимый Закон,
Всем нам любовь заповедуя.
Мы, к сожаленью, пока не в раю;
В мире греха трудно выстоять.
Бог обещает поддержку Свою
Тем, кто хранят мир и истину.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Да, в наши дни, все чаще видишь "веру правых" *(тех, кто считает себя правым и в праве...), а не веру святых. Господь сказал: "Когда приду, найду ли веру на земле"... Благословений, сестра возлюбленная! Комментарий автора: Cлава Богу.Спасибо, Наташа, что заходите.
Близко Спаситель наш.
Вера в народе стынет.
Вера без дел- мираж.
Просто мираж в пустыне...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
